Наша мова – солов’їна
Мета. Формувати розуміння того, що
українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як
держава. Розширювати знання про красу і багатство української мови. Ознайомити
дітей з українськими обрядами і звичаями. Пробудити почуття національної
гідності.
Виховувати
любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього
свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.
Обладнання. Вишивані рушники, хліб, калина,
малюнки герба, прапора України, портрет Т. Г. Шевченка, плакати «Без мови
рідної, юначе, й народу нашого нема», «Пісня - душа народу», «Кажуть, дитино,
що мова наша - солов’їна».
(На
сцену виходять ведучі - хлопчик і дівчинка в українських костюмах з хлібом і
сіллю на вишитому рушнику)
Дівчинка. Добрий день вам, добрі люди!
Хай вам
щастя-доля буде,
Не на
день і не на рік,
А на
довгий-довгий вік.
Хлопчик. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Стрічаємо
з хлібом, любов’ю і миром,
Для
людей відкрита хата наша біла,
Тільки б
жодна кривда в неї не забігла.
(Під
музику в зал заходять учні, одягнені в український одяг).
Вчитель. Шановні батьки, діти, гості,
запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду
мудру, на свято української мови.
Дівчинка. Батьківщина починається з батька
і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші
батьки, з подвір’я, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви
народилися. А Україна - це наша Батьківщина.
Хлопчик. У нашій світлиці сьогодні тепло
і світло, тож давайте поговоримо про Україну, нашу рідну мову. Україна -
золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки
ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу
любов до краю, де народились і живуть.
Люблю тебе, моя Вітчизно мила,
Твої
поля і небо голубе,
Бо ти
дала мені малому крила.
То як же
не любить мені тебе!
Люблю
тебе я, мила Україно!
І все
зроблю, щоб ти завжди цвіла.
Я буду
вчитись в школі на «відмінно»,
Щоб мною
ти пишатися могла!
Люблю
твої ліси, струмки, джерельця
І
все-усе, що є в моїм краю!
Тепло
долонь, і розуму, і серця
Я
Україні милій віддаю!
Україна
моя починається
Там, де
доля моя усміхається,
І, як
небо, як даль солов’їна,
Не
кінчається Україна.
Україно!
Ти для мене диво!
І нехай
пливе за роком рік,
Буду,
мамо, горда і вродлива,
З тебе
дивуватися повік.
На землі
великій
Є одна країна:
Гарна,
неповторна,
Красна,
як калина.
І живуть
тут люди
Добрі,
працьовиті,
І скажу,
до речі,
Ще й
талановиті.
Землю
засівають.
І пісні
співають,
На
бандурі грають
І вірші
складають
Про ліси
і гори,
І про
синєє море,
Про
людей і квіти...
То
скажіть же, діти,
Що це за
країна?
Разом. Наша велика славна Україна!
Учні
виконують пісню «Це моя Україна».
Любіть
Україну у сні й наяву,
Вишневу
свою Україну,
Красу її
вічно живу і нову,
І мову
її солов’їну.
Мій
друже, брате,
Звертаюсь
сьогодні до тебе
Мовою
землі твоєї,
Мовою
матері твоєї,
Народу
твого мовою.
Вся
історія народу - в мові,
Мова -
душа народу.
Позбавити
народ рідної мови -
Це
означає вбити народ.
Слова
летять у душу, як лебідки,
І
пахнуть п’янко житом і росою,
Калиною,
цілющою травою,
Вербички
юної дівочою красою.
Учень. Кожен народ гордий з того, що
він має свою державу, свою мову, волю і гарне життя у своїй країні. Кожен народ
- патріот своєї країни, він любить її, поважає її закон і бореться за її
незалежність і волю, якщо того немає.
Учениця. А ми, українці, тільки зовсім
недавно здобули свою незалежність, у 1991 р. Тепер у нас є свої держава, воля,
своя мова. І хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли, не
хотіли слухати і чути її мелодику звучання, а сьогодні вона відроджується.
Учень. Бо й не замовкла в устах
патріотів рідного слова, звучала в народній пісні, бо люди берегли її, як
перлину, щоб колись заговорити нею на повний голос. Яка ж вона чиста, гарна,
багата і мелодійна, наша українська мова.
Ведучий. Але й тепер дехто не дуже хоче поважати і
шанувати свою мову: перекручують слова, розмовляють такою мовою, якої не існує
в світі.
Інсценізація «Зустріч друзів»
Прибігає одного разу
Василько до Михайлика і каже:
Василько. Пашлі
надвір. Там такі класні сорєвнованія.
Ведуча.
Михайликові хотілося виправити товариша, але побоявся, що той образиться, і не
поправив.
Михайлик. Ходімо.
Василько. Ти за кого будеш боліти?
Михайлик. Та, напевно, за своїх уболіватиму.
Наталка.
Пацани! Подождіть мене. Подивіться, який у мене гарний цвіток для побєдітєля!
Ведуча.
Михайлик аж на обличчі змінився, але знову не захотів образити друзів.
Михайлик. Слухай, василько, а твої батьки у відрядженні?
Василько. Да. А чьо ти хотів?
Михайлик. Та хотів попросити у твого тата один підручник. А коли вони
повернуться?
Василько. Да на неділі.
Михайлик. Ти знаєш, я ніколи не міг збагнути, де ти таку мову вивчив, чи курси
якісь закінчив. Мені соромно, що мій друг не поважає своєї мови, калічить її.
Задумайся, Васильку, в якій країні ти живеш (Йде від друзів).
Наталка.
Ну і двоюшнік ти, Василько. Навчись говорити.
Василько. А ти сама як розмовляєш: двоюшнік, цвіток. Де ти таких слів
набралася?
Наталка. Злий ти, піду до Михайлика. (втікає).
Василько. Наталко, зачекай. Я ж не хотів тебе образити.
Ведучий. Кожна людина, яка поважає себе, країну, мову, не буде калічити своєї
мови, бо вихована людина говорить грамотно і красиво, навіть про найбуденніші
речі, бо мова не ділиться на святкову й буденну.
Зневажати
мову мамину - біда,
Котра
пустими зробить наші душі,
І ми
нащадкам зможем передать
Лиш те,
що корені калині сушить.
Зневажати
мову - зрадити себе,
А зрадників
хто може поважати?
І стане
чорним небо голубе,
Вмиратиме
у муках рідна мова.
О, не
згуби свого народу,
Безсмертна
мово, рідна і терпка.
Ти є
душа співучого народу,
Що був і
є, і буде у віках.
Усмішки
Яка ж
багата рідна мова!
Увесь
чарівний світ у ній!
Вона
барвиста і чудова,
І нищити
її не смій!
Вона про
все тобі розкаже,
Чарівних
слів тебе навчить,
Усе
розкриє і покаже,
Як
правильно у світі жить.
В ній
стільки слів, що й не збагнути!
І
приказок, і порівнянь.
А мову
знаючи, здобути
Ти
зможеш просто безліч знань.
Вчитель Прислів’я і приказки відображають споконвічну
спостережливість і мудрість українського народу. Недарма їх називають золотими
зернами народної мудрості.
Слово
рідне! Шум дерев!
Музика
зір блакитнооких,
Шовковий
спів степів широких,
Дніпра
між них левиний рев.
Неначе
юна зоря світанкова,
Ти
лісами, степами ідеш.
Українська
чарівна мово,
Ти у
серці народу живеш.
Мелодійна
моя, промениста,
Як
земля, твій багатий словник.
Українська
мово пречиста,
Ти у
серці народу навік!
Українська
прабатьківська мово,
До зірок
через терни ідеш.
Рідна
мово моя, пелюсткова,
Ти у серці
народу живеш!
Вчитель. Діти, ми не завжди собі уявляємо
те, яке багатство є у кожного з нас, його ми не завжди помічаємо, не завжди
цінуємо. Але без нього ми не можемо жити. Ви здогадались, що я маю на увазі?
Учні (разом). Це наша рідна мова!
Учень. Вона нам рідна, як мама і тато,
як та земля, на якій ви зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми
промовили перші слова. Ця мова зрозуміла всім нам. Бо без мови немає народу. І
так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина
може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.
Учениця. Рідна мова. І чується лагідний,
теплий голос матері, яким вона будить нас уранці. Хіба ще хтось вміє промовляти
такі слова, як наші українські мами? Адже цілий світ визначає, що українська
мова - чудова, мелодійна, багата.
А якими прекрасними звертаннями
до наших дорогих рідних мам, татусів, бабусь і дідусів багата наша мова.
Учень.Є
в нашій мові прекрасні звертання,
Добрі і
щирі, прекрасні слова.
Тими
словами усяк без вагання
Маму
найкращу свою назива.
Учениця.Мамо,
матусенько, мамочко, ненько,
Матінко,
усміх твій ніжний ловлю.
Мамонько
рідна, моя дорогенька,
Я над
усе тебе в світі люблю!
Учень.Я і до тата умію звертатись,
Хочу в
словах передати тепло.
Щоб мій
татусь міг частіше всміхатись,
І щоб в
душі його сонце цвіло.
Учениця.
Татку,
татусеньку, таточко, тату,
Кращого
в світі немає навкруг!
Татоньку,
хочу тебе обійняти,
Ти мій
порадник, заступник і друг!
Учень.
Я до
бабусі з любов'ю звертаюсь
Бабцю,
бабусю, бабуню моя!
І до
бабусиних рук притуляюсь,
І
відчуваю в них лагідність я!
Учениця.
Й до
дідуся я іду по науку:
Діду,
дідуню, навчи в світі жить!
Він на
голівку кладе свою руку,
Голос
сріблястий струмочком біжить.
Не
посмій забути
Маминої
мови.
Нею
квітне поле,
І гудуть
діброви.
Можеш
призабути
Запах
рути-м’яти,
Але
рідну мову
Мусиш
пам’ятати.
Можеш не
впізнати
Голосу
діброви,
Та не
смій зректися
Маминої
мови.
Бо як
відречешся,
Кине
тебе пісня,
Будеш ти
без неї
Наче
вишня пізня.
Любіть
свою мову й ніколи
Її не
забудьте в житті.
А хто
свою мову забуде,
Той
серце забуде своє.
Вона, як
зоря пурпурова,
Що сяє з
небесних висот,
І там,
де звучить рідна мова,
Живе
український народ.
Вчитель. Українська мова багата не тільки
в піснях, а й у побуті. Хто з вас не був в українській хаті? Кругом вишивки,
скатертини, серветки і рушники. Від сивої давнини і до наших днів, в радості й
горі рушник - невід’ємна частинка нашого побуту. З хлібом-сіллю на рушнику
зустрічають дорогих гостей. Ще й тепер у деяких селах жінки тчуть і вишивають
рушники. Проводжаючи сина в далеку дорогу, мати дарує рушник, як оберіг від
лиха.
Ми дуже
славим весь наш край
І любим
Україну:
Її лани,
зелений гай,
В саду
ясну калину.
Із слова
починається людина,
Із мови
починається людина,
Моя
ласкава, мамина, єдина -
Щебече
соловейко на весь світ.
Бентежна,
тополина, калинова,
Не
випита, не вибрана до дна -
Це наша
українська рідна мова,
Немов
бандури вічної струна.
Моя
земля - це гори темнолиці,
Навчили
мови рідної мене
І
підняли мене, немовби птицю,
В
склепіння неба тихе і ясне
Вчитель. Ось бачите, діти, яка багата і
чудова українська мова. Вона, мов кринична вода, яку черпаєш, а їй немає ні
кінця, ні краю.
Друзі
шановні, Матусі і тата,
Вдячні
ми всім, Хто прийшов на це свято.
Ми -
українці - велика родина,
Мова і
пісня у нас солов’їна.
Квітне в
садочках червона калина,
Рідна
земля для нас всіх - Україна.
Розвивайся,
звеселяйся, моя рідна мово!
У
барвінки зодягайся, українське слово.
Колосися
житом в полі, піснею в оселі,
Щоб на
все життя з тобою ми запам’ятали,
Як з
дитячої колиски мову покохали.
Мово
рідна, слово рідне!
Хто вас
забуває,
Той у
грудях не серденько,
А лиш
камінь має.
Як ту
мову можна забути,
Котрою
учила
Нас всіх
ненька говорити,
Ненька
наша мила.
От тому
плекайте, діти,
Рідненькую
мову
І
учіться говорити
Своїм
рідним словом.
Вже
кінчилось свято.
І
прощатись нам пора.
Ми
бажаємо Вітчизні.
Разом. Щастя, миру і добра.
Лунає
пісня «Це моя Україна».
Є в нашій мові слова
пречудові:
Гарні звертання,
слова-привітання.
Треба їх добре нам
пам’ятати
І повсякденно у мові
вживати.
«Доброго ранку!» і
«Доброго дня!» -
Не забувай говорити
щодня.
А як збираєшся спати
лягати,
Не забувай «На
добраніч!» сказати!
Ще коли навіть дитятко в колибі,
Мама навчає казати
«Спасибі!»
Слово подяки завжди
пам’ятай,
«Дякую!» - слово
частіше вживай!
Слово чарівне відкриє
нам казку.
Лише скажи тепло й
ніжно - «Будь ласка!»
«Прошу», Пробачте» і
«Будьте здорові!»
Музика лине у кожному
слові,
Ще й усміхнися при
цьому чарівно.
Все, як у казочці,
зміниться дивно.
Настрій поліпшиться,
стане приємно,
Кожен до тебе
всміхнеться взаємно.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як
дзвінке джерело.
Подумай сім раз,
перед тим як сказати,
Щоб слово твоє людям
радість несло,
Щоб чарами ніжними
слово дзвеніло,
Напоєне ласкою завжди
було.
З добром і любов’ю
від серця летіло
Й до іншого серця зі
щирістю йшло.
Ведуча. «І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь»,
– закликає нас великий Кобзар. Любов до Батьківщини починається з любові до
рідної хати, стежки дитинства, до мудрості народної казки, прислів’я, пісні.
Немає у світі людини, яка б не любила казок і не чула їх.
Вчитель.
А чи зможете ви відгадати назви тих, які склав український народ?
Діти. Так!
Учениця.
Із казкою ми вже стрічались не раз,
І знову вона завітала до нас,
В казках
є завжди перешкоди, та знаєм
Для
творчих дітей їх ніколи немає!
Вчитель.
Отже, розпочинаємо вікторину «З якої це казки?»
Вікторина «Спробуй казку відгадати…»
Не тримали сина й доні
У своїх вони долонях.
Тож пішов дідусь у ліс,
Деревиночку
приніс.
У колисочку поклали,
Бабця
нічку колихала,
А на ранок в ній синочок
Та й відкрив розумні очка.
Як же зветься це хлоп’ятко,
Любі
хлопчики й дівчатка? («Івасик-Телесик»)
Це маленька горошина
Принесла в родину сина.
Мав таку цей хлопець силу,
Що зміюку підкорила.
Визволив сестру, братів,
Простить зради не схотів,
То ж пішов у світ блукати,
Долі
кращої шукати.
Відгадайте
без підказки,
Із якої
герой казки?
(«Котигорошко»)
Дівчина, хоч і кривенька,
Роботяща, моторненька,
Як гніздо її спалили,
То з качками полетіла.
Всі ви знаєте цю казку,
То ж назвіть її, будь ласка! («Кривенька качечка»)
У
лисички розкошує
Спить у ліжку і жирує.
Цей котюра ну й доскоцький!
А назвав себе… («Пан Коцький»)
Ця
брехуха – і рогата
І баньката й бородата.
Обдурила свого діда,
Принесла в родину біди,
Хату в зайчика украла,
Жити в домі цьому стала.
Добрий рак її прогнав
І
зайчика врятував.
Як же звати цю рогату
Вередуху бородату? («Коза-Дереза»)
Він любив пісні співати.
Від звірят усіх тікати.
Скік! Тут був, і вже – нема!
І шукать
його – дарма!
Та лисичка його з’їла,
Ба! Таки перехитрила! («Колобок»)
Хто журавлика вітав,
Ще й кашкою пригощав?
Пригадайте-но, будь ласка,
Із якої герой казки? («Лисичка та Журавель»)
Це який такий бичок,
Не простий – а третячок,
Дуже, дуже він був ловкий,
Упіймав ведмедя, вовка,
Зайчика, а ще – лисичку,
Хоч і сам він невеличкий.
Допоміг і бабі, й діду
Пережити їхні біди. («Солом’яний бичок»)
Ведучий. Наш народ дуже любить жарти. Тож давайте і ми
пожартуємо. (Діти розповідають усмішки.)
Усмішки
1. - Вставай, синочку, пора до школи, а то
спізнишся – говорить мама.
- Не спізнюся, мамо, школа цілий день
відчинена.
2. Чого, брате, ти так зблід, що з тобою
сталось?
Та за мною через став аж 100 вовків гналось.
Що з тобою, 100 вовків, де б їх стільки
взялось?
Ну нехай вже і не 100, а 50 гналось!
Та й 50 диво в нас, де б їх стільки взялось?
Ну, нехай не 50, але 10 гналось
Там і 10 не було, знать один усього.
Нехай один, аби вовк, страшно і одного.
А може то і не вовк?
А що ж то ходило, таке сіре та маленьке? А
хвостик, як шило?
3. -
Ого! Оце так-так! Нічого собі! – промовляє хлопчик.
- Що це ти там читаєш? Фантастику? – запитує
батько.
- Та ні! Орфографічний словник!
4.-
Надійко, як ти змарніла! Один тільки ніс залишився!
- А хіба в мене було два носи? – ображено
запитала дівчинка.
5. - Не вірю я приказкам.
- Чому?
- Приказка говорить, що «золото – мовчання».
Я на уроці мовчав, а вчитель мені 12 балів не поставив.
6. - Тату, сьогодні після обіду ти повинен
піти на батьківські збори.
- Що це за маленькі батьківські збори?
- Та на них будеш тільки ти і наша вчителька.
7. П’ятеро хлоп’ят: Петро, Іван, Максим, Василь і
Гнат – м’яча ганяли на подвір’ї. І трапилась біда – м’ячем вікно розбили.
Втікати пізно, бо на ганок дід Панас вже
вийшов і винуватого шукає.
- Ану, кажіть, хто це зробив?
Усі
п’ятеро мовчать, голови поопускали.
- У такому разі його знайде мій ціпок, –
примружив очі дід.
- Беріться кожний за ціпок.
Зробили так, як дід сказав.
- Усі взялися? – дід питає.
- Усі, – відповідають хлопчаки.
- А той, що вікно розбив?
- Узявся! – крикнув Гнат.
Мовна гра "Хто швидше"
Для гри потрібно кілька наборів карток, на
яких записано 5 слів з наголошеним першим складом, 5 слів з наголошеним другим
і 5 слів – з третім. Кожен гравець одержує 15 таких карток і 3 картки –
вказівки з написами: Слова з наголошеним
першим складом.
Слова з
наголошеним другим складом.
Слова з
наголошеним третім складом.
Виграє
той, хто першим розкладе свої картки (до гри вони змішані) у 3 колонки
(відповідно до карток-вказівок).
Набори
карток для гри
армія адже
аргумент
батьківський айва астроном бо
гатир
бешкет аптека соломинка статуя байдуже чотирнадцять
простий виходячи магазин столяр горілиць
документ циган
громадський двоскладовий олень
гуляш інструмент тенор
гуртожиток кілометр дрова
дочка множина вершник
жаданий
апельсинчик відгомін жадоба
безпредметний вірші жалити
безпринципний вчення
живопис бюлетень Гамлет
завдання
Мета:
Розширити і
закріпити знання про
Україну - рідну
Батьківщину, про видатних
українців, їх вклад
в розбудову і
розвиток держави; знання
дітей про державні
та народні символи
України.
Прищеплювати інтерес
до вивчення історії,
звичаїв, культури українського
народу.
Виховувати шанобливе
ставлення до всього
українського.
Обладнання:
Державні символи
- герб, прапор, текст
Гімну (плакати). Народні
символи українського народу
- рушник, вінок.
Епіграф:
Мій рідний
край!
Моя земля!
Хочу тебе
пізнати!
Не тільки
взнать,
А й
полюбить,
І рідний
край свій збагатить!
Любі мої
діти!
Ми з
вами живемо в
Україні.
Це -
Батьківщина наших дідусів
і бабусь, батьків,
це наша з
вами Батьківщина. Погляньте
на карту Європи.
Тут у самому
центрі є наша
рідна Україна. Вона
має свою культуру,
звичаї і традиції,
свою мову та історію,
багату природу та
щирих, добрих людей.
Сьогодні ще багато
труднощів зазнає наша
молода незалежна держава.
Від усіх нас
залежить наше краще
майбутнє.
Отже, діти,
ми всі з
вами - українці.
Вірші про Україну.
Є багато
країн на землі,
Є в
них - озера, річки
і долини…
Є країни
великі й малі,
Та найкраща
завжди - Батьківщина.
Є багато
квіток запашних.
Кожна квітка
красу свою має.
Та гарніші
завжди поміж них
Ті, що
квітнуть у рідному
краї.
Є багато
пташок голосних,
Любі, милі
нам співи пташині
Та завжди
наймилішими з них
Будуть ті,
що у рідній
країні.
І тому
найдорожчою нам
Є і
буде у кожну
хвилину
Серед інших
країн лиш одна
Дорога нам
усім Україна!
Сьогодні ми
з вами переглянемо
сторінки життя нашої
України.
І сторінка «Давно це
було»
Діти, ви
вже вивчаєте історію.
І ви вже,
мабуть зрозуміли, що
таким як зараз
життя людей не було, що
і країна наша
була зовсім іншою…
Отже,
давайте згадаємо, що
ми знаємо з
історії про Україну.
- Перша
писемна згадка про
Україну з’явилася в
1187 році в
«Київському літопису». Наша
держава 1000 років
тому називалась Київська
Русь. Нашу землю хрестив влітку
988 року Володимир
Великий. А до
Хрещення Русі наші
предки були язичниками.
Це коли молилися
звірям, явищам природи.
Споконвіку український народ
був трударем і
обробляв землю, займався
скотарством, гончарством. Земля
українська була багата
і родюча. І
тому багато ворогів
зазіхали на українські
землі. В Україні
з’явилися багаті та
бідні люди. І
могутня та сильна
Київська Русь почала
втрачати свою силу. На
Україну напала татарська
орда. Татари грабували,
різали людей, палили
села, брали в
полон молодих українців
та українок. Український
народ був змушений
боронити себе і
від своїх скупих
багатіїв і від жорстоких
іноземців. Пізніше в 1550 році
вони були змушені
тікати за пороги
Дніпра на острів
Хортиця. Так зародилася
Запорозька Січ. Люди,
які стали там
жити, звалися козаками.
Запорозька Січ була
грізним бойовим укріпленням
і згодом перетворилася
на грізне військо,
якого боялися вороги
українського народу. А
їх було дуже
багато.
Оскільки в
Україні багаті родючі
землі, багато іноземних
країн хотіли завоювати,
підкорити наш народ.
Це - і
поляки, і шведи,
і французи. Прості люди
жили бідно, працювали
на панів, а
багаті збагачувалися.
В 1917
році відбулася революція,
бідні прогнали багатих.
22 січня 1919
українські землі об’єдналися
в єдину соборну
Україну. Наш народ
сподівався, що після
об’єднання життя зміниться
на краще. Але
надія була марна.
Більш як 70
років народи Радянського
Союзу, куди входила
Україна, були позбавлені
власної державності, втрачали
рідну мову, культуру, історію.
Тільки після розпаду
Радянського Союзу віковічна
мрія нашого народу
стала дійсністю.
24 серпня
1991 року Верховна
Рада оголосила Україну
самостійною державою. Це
день народження вільної
суверенної незалежної держави.
Тепер Україна -
демократична країна. А
ви громадяни цієї
країни.
ІІ сторінка.
Кожна
держава живе за
законами, які записані
в Конституції.
28
червня 1996 року
Україна святкує День
Конституції. Кожну країну
від інших країн відрізняють
державні символи. Згідно
з Конституцією України
державними символами України
є - Державний
прапор, Державний герб
і Державний гімн
України.
Прапор
- це державний
символ.
Він є
в кожної держави.
Це для
всіх - ознака
сили.
Це для
всіх - ознака
слави.
Синьо-жовтий прапор
маєм,
Синє небо,
жовте жито.
Прапор цей
оберігаєм,
Він святиня,
знають діти.
Наш герб
- тризуб, шанується,
як своєрідний оберіг,
символізує поєднання божественного, батьківського, материнського
- священних начал
трьох природних стихій
- повітря, води
й землі.
Знак країни головний
-
Це тризубець золотий.
Він як сонце
в небі синім.
В ньому слава,
в ньому сила.
В нім священне
слово воля,
Що рятує від
неволі.
А також
в нашої держави
є гімн. Гімн
- це найголовніша
урочиста пісня України,
що підносить національний
дух українців. Всі
знають, що Державний
гімн треба слухати
стоячи, поклавши праву
руку на серце,
на знак поваги
до рідної Вітчизни.
Лине
пісня незабутня,
Горда,
величава.
В
ній надія на
майбутнє,
України
слава.
До
нових здобутків кличе
Пісня
Україну,
А
зовуть її велично
Всі
Державним гімном.
Символи нашої держави мають
славну історію, їх
потрібно шанувати і
пишатися ними.
Ш сторінка.
Крім
державних символів країни
є національні символи.
- Діти, по
чому можна впізнати
українців за кордоном? (відповіді дітей)
- Це -
вишиванка, українська пісня,
українська мова.
Україно, земле
рідна,
Земле сонячна
і хлібна.
Ти навік
у нас одна.
Ти, як
мати, найрідніша,
Ти з
дитинства наймиліша,
Ти і
взимку найтепліша -
Наша отча
сторона.
Ми
живемо в Україні
і любимо її
гарну співочу мову,
її прекрасних людей,
її пишну природу.
Наша земля красива
і щедра. Росте
на ній багато
рослин і кожна
з них гарна
по-своєму. В українців
деякі рослини є
національними або народними
символами.
Червона
калина - символ
України, рідного краю,
дівочої чистоти, вірності
і краси. Кетягами
калини прикрашають весільний
коровай, її вживають
при застуді, із
її деревини роблять
меблі, колиски, сопілки.
Червоні кетяги
калини
Горять
вогнями усіма
Без калини
нема України,
Без народу
Вкраїни нема.
А зараз
пригадаємо прислів’я про
калину:
1. У хатині
діточок, як в
калини гілочок.
2. Верба і
калина - символ
України.
3. Калина біля
тину - щастя
родини.
4. Нема рідного
краю без калинового
гаю.
5. Візьми на
чужину гілочку калини.
Куди не зайдеш
- додому прийдеш.
Зараз ми
з вами сплетемо
вінок із рослин
- символів України:
волошка, любисток, мак,
барвінок, чорнобривці, калина
верба.
(звучить пісня)
Калину
оспівували в своїй
творчості українські поети:
Т.Шевченко, Л.Українка, І.Франко.
Говорила мати:
не забудься, сину
Як збудуєш
хату, посади калину.
Зоряна калина
- і краса
і врода
Нашої Вкраїни,
нашого народу.
Пам’ятай же
синку, що сказала
мати,
Посади калину
в себе біля
хати.
Ще
наш народ славиться
піснями. В Україні люблять
співати, з піснею
легше жити. Говорять, що
пісня душа народу.
В піснях відображалось
життя народу. Це
сум, і журба,
щастя і радість,
пісні є жартівливі,
веселі.
Україна
- це пісні
і думи Кобзареві,
спів солов’я. Українську
мову називають солов’їною.
А українські пісні
мелодійні, беруть за
душу.
(Пісня «А
я просто українка,
україночка»)
Я народилась
в Україні
І почала
життя своє,
Тут небеса
високі й сині,
На що
не глянеш все
моє!
Трава для
мене зеленіє,
Для мене
світлі дні ясні.
І сонце
пестить та леліє,
Летять до
серденька пісні.
Тут кожна
квіточка співає,
Струмочок ніжно
жебонить.
І краю кращого немає
Де б
я могла так
вільно жить!
ІV сторінка.
До національних
символів українського народу
відноситься український рушник,
який був сімейною
реліквією. Вишитий рушник
не просто національний
символ, а й
народний оберіг.
Обереги мої
українські,
Ви прийшли
з давнини в
майбуття.
Рушники й
сорочки материнські
Поруч з
нами ідуть у
життя.
- Народні обереги
- це такі
речі, які давали
людині, щоб вони
оберігали її у
далекій дорозі і кожного дня
у побуті, бо
вважалося, що річ,
зроблена добрими руками
і з добрими
думками, мала магічну
силу, яка захищала
людину від дурного
погляду, від кулі в бою.
Оберегами були, як
правило, вишиті рушники,
сорочки, мішечки для
тютюну. І до
нашого часу збереглася
традиція дарувати оберіг.
Мати,
проводжаючи дитину у
дорогу, дарує вишитий
рушник. Такий рушник
стелять під ноги
молодим, щоб довгою
і щасливою була
їхня життєва стежка.
Обереги мої
українські,
Ви прийшли
з давнини в
майбуття.
Рушники й
сорочки материнські
Поруч з
нами ідуть у
життя.
(Мелодія.
Звучить «Пісня про
рушник», виставка рушників)
Ще
одна сторінка життя
нашої України.
Але
головне багатство України
- це, звичайно,
люди.
Люди – трударі, люди
- воїни, люди
спортсмени. Вони звеличують
і прославляють свою країну
на весь білий
світ.
Славетні українці.
Це історичні постаті
- Володимир Великий,
Ярослав Мудрий, Богдан
Хмельницький. Усюди знають
вірші нашого Кобзаря
Т.Г.Шевченка, Лесі Українки,
Івана Франка, наших славетних
боксерів - братів
Кличко, нашого футболіста
Андрія Шевченка, хірурга-кардіолога Амосова,
українського космонавта Каденюка,
академіка Патона, артиста
Богдана Ступку.
Ми
пишаємося нашими земляками.
І
остання сторінка.
У
кожного народу є
особливі страви, які
входять до національної
кухні. Є кухня
італійська, східна, французька,
японська і звичайно
українська.
Діти,
назвіть улюблені страви
нашого народу. Правильно,
це сало, борщ
з пампушками, галушки,
вареники.
А
зараз ми підсумуємо
почуте під час
виховної години.
Розгадаємо кросворд
та прочитаємо ключове
слово.
1.
Вишитий
оберіг українського народу.
2.
Рослинний
символ України.
3.
Як ще називається
Герб України?
4.
Його
піднімають під час
урочистих подій.
5.
Столиця України.
6.
Урочиста пісня, яку
слухають стоячи.
7.
Улюблена
страва українців.
Діти розповідають
вірш В.Сосюри «Любіть
Україну»
